Програми на сайт

Програмно-цільовий метод у забезпеченні інноваційного розвитку Закарпаття

За матеріалами статті: Удосконалення інструментарію фінансового забезпечення інновацій і «трикутника знань» на регіональному рівні / Чубарь О.Г., Сембер С.В., Матьовка Т.В. // Економіка промисловості, 2018, №2 (82).

Пошук джерел фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності на регіональному рівні пов’язаний з певними обмеженнями, зокрема, з недостатніми обсягами коштів місцевих (регіонального) бюджетів. Програмні підходи в даному випадку залишаються актуальними і дають змогу сконцентрувати недостатню для всіх потенційно важливих заходів ресурсну базу на вирішення окремих пріоритетних для регіону проблем. В Закарпатській області програмно-цільовий метод застосовується шляхом розробки та виконання цільових регіональних програм за такими напрямами: «Соціальні», «Економічні», «Екологічні».

У 2018 р. в Закарпатській області з обласного бюджету передбачено фінансування 54-х програм, з них – 34 соціальні, 14 економічних, 6 екологічних, проте лише окремі з них є дотичними до проблематики інноваційного розвитку соціально-економічної системи (табл.1).

За результатами аналізу табл. 1 можна зробити висновок, що найбільшою мірою інноваційна складова розвитку регіональної економіки представлена в Програмі розвитку малого і середнього підприємництва в області на 2017 – 2018 рр. (Такі програми розробляються кожні два роки і виконуються в рамках реалізації Стратегії розвитку Закарпатської області на період до 2020 р.). Саме цією Програмою передбачено підтримку інноваційно-орієнтованих суб’єктів малого і середнього підприємництва, впровадження інноваційних технологій та запровадження «трикутника знань», а також виокремлено перелік фінансових інструментів і джерел фінансування запланованих заходів інноваційного спрямування, серед яких найбільш застосовуваними є пряме фінансування за рахунок коштів обласного бюджету (в межах відповідних програм), а також кредитування на пільгових умовах та компенсація відсоткових ставок за кредитами.

Можемо констатувати, що попри всі переваги програмно-цільового методу, його інноваційне спрямування на регіональному рівні є обмеженим – лише 14,8 % програм передбачають розвиток, застосування чи створення нових інноваційних продуктів, послуг, управлінських підходів тощо. Єдиної комплексної програми (чи стратегії) інноваційного розвитку в Закарпатській області на теперішній час немає. При розробці та втіленні програм в частині їх фінансового забезпечення домінантним є наголос на кошти обласного бюджету.

Результати виконання програм у цілому, а також у контексті фінансування заходів інноваційного спрямування, є невтішними, оскільки кошти було виділено в основному за Програмою енергоефективності та енергозбереження, що саме по собі є позитивним фактом, однак передбачає лише диверсифікацію видів палива (перехід на твердопаливні котли), заміну віконних систем, а також фінансову підтримку ОСББ (табл.1). Вказані напрями забезпечують підвищення енергоефективності домогосподарств та комунальної сфери, однак не містять у собі принципових інноваційних рішень, здатних хоча б на середньострокову перспективу посилити позиціювання регіонального бізнесу на ринку інновацій.

Також слід відзначити, що дві програми з розвитку галузей сільськогосподарського виробництва взагалі не фінансувались. Також не отримала фінансування Програма формування позитивного міжнародного інвестиційного іміджу та залучення іноземних інвестицій у Закарпатську область на 2016-2020 рр. Негативно характеризує інноваційну активність та інноваційний потенціал промислових підприємств області той факт, що з 1 млн. грн., виділених за Програмою розвитку малого і середнього підприємництва в області на 2017 – 2018 рр., використано лише 105,4 тис. грн. (трохи більше 10%) через практичну відсутність поданих підприємцями заявок. Отже, програмний метод в регіоні не орієнтований на досягнення інноваційних цілей і є в даному контексті неефективним.

Таблиця 1

Регіональні цільові програми в Закарпатській області у 2018 р., що містять інноваційну складову, та інструменти фінансування*

*Складено авторами за даними Закарпатської обласної ради

Традиційні і достатньо давно відомі інструменти фінансового супроводу, якими є кошти місцевих бюджетів, що використовуються через програмно-цільові механізми, потребують подальшого вдосконалення. Регіональні програми та проекти носять переважно соціально-інфраструктурний характер. Навіть ті з них, що містять інноваційну компоненту, здебільшого передбачають фінансування лише окремих заходів організаційно-технічної та консультативної підтримки; частина регіональних програм взагалі не фінансується через брак коштів. З метою вдосконалення та підвищення ефективності програмно-цільового методу в сфері інновацій доцільно суттєво скоротити кількість програм економічного напрямку і спрямувати обмежені фінансові ресурси в найбільш важливі та пріоритетні сфери (підприємства) регіональної економіки з метою підтримки тих з них, що спроможні забезпечити комерціалізацію інновацій. Актуальною вважаємо розробку Регіональної стратегії (програми) інноваційного розвитку та підтримки «трикутника знань» з чітким виділенням заходів, обсягів і джерел її фінансування.

Протокол зас_дання робочої групи

31.05.2019 р. відбулося Засідання Вченої ради Закарпатського регіонального центру-соціально економічних і гуманітарних досліджень НАН України, присвячене розвитку наукової та організаційної роботи центру.
Заплановано багато, однак одна з основних ідей: результати досліджень будемо доводити до рівня кінцевого продукту.
Соціальне середовище та економіка краю повинні отримувати ефект від потужного наукового потенціалу установи.

Лист Д.Ману + Пропозиції

Протокол робочої групи

№ 36 (959) ОБ’ЄДНАНІ ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ: ВІД ПРОТИСТОЯННЯ ДО ВЗАЄМОДІЇ

Останнім часом у зв’язку з постановкою питання про реформування територіального устрою країни та її регіонів особливої ваги набуває проблема формування об’єднаних територіальних громад. Цей процес іде зі значними потугами, набуваючи часом конфронтаційного характеру, що значною мірою гальмує розвиток громад і певною мірою дискредитує саму ідею формування ОТГ, на тлі успішного їх функціонування в сусідніх із Закарпаттям країнах. Прикладом цього є Польща, де територіально-адміністративна реформа виявилася найуспішнішою.

На жаль, у нас сама ідея формування ОТГ вже на самому старті практично звелася до фінансового аспекту, на ґрунті чого відбувся поділ на самодостатні та фінансово проблемні громади. Це поставило під сумнів саму необхідність створення ОТГ, зважаючи на те, що фінансово проблемні громади в кількісному аспекті переважають.

Не заперечуючи важливості монетарної складової для успішного забезпечення життєдіяльності громади, відзначимо, що в силу складності і множинності проблем, які розв’язуються на рівні нових громад, дана проблема виходить далеко за межі фінансових відносин і вимагає задіяння цілої низки складових глибинного характеру, без врахування яких успішне функціонування ОТГ є проблематичним. Адаптуючи це положення до Закарпаття, відзначимо, що область має низку специфічних ознак об’єктивного характеру, які не можуть бути ігноровані при формуванні ОТГ.

Зупинимося лише на найважливіших.

Наша область є найменш урбанізованим регіоном держави, де частка сільського населення у два рази перевершує середньоукраїнський показник. Це означає, що основу ОТГ будуть становити сільські, переважна більшість яких потрапляє до категорії проблемних. По-друге, Закарпаття є поліетнічним регіоном, де проживають та співіснують різні етноси, яким властиві свої структура, традиції господарювання, трудова мобільність, ментальність і т. д., що обов’язково повинно бути враховано при формуванні меж громади.

Не менш важливою проблемою є територіальна вертикальна зональність Закарпатської області, що включає низинну, передгірську та гірську природно-економічні зони. Факт зональності ставить у нерівні умови господарювання суб’єкти підприємницької діяльності. Особливо це стосується гірської зони, де, в силу об’єктивних причин, трансакційні витрати є вищими, що позначається на доходах, а отже – звужує надходження до бюджетів громад, що вимагає застосування спеціальних заходів їх підтримки з боку держави.

Перераховані чинники, що надають області низку специфічних ознак, є добре відомі. Вони важливі не самі по собі, а тим, який висновок слід зробити при формуванні ОТГ нового типу, щоб зняти напруження.

Не ігноруючи важливості монетарної, кредитної та податкової політики держави при формуванні ОТГ, зупинимося на не менш важливих проблемах, які залишаються за кадром, однак значною мірою будуть впливати на успішність функціонування ОТГ.

Перше – дія вищезазначених чинників підводить до висновку, що процес формування ОТГ не може здійснюватися за одним лекалом. Потрібен індивідуальний підхід до формування кожної громади, цей процес повинен супроводжуватися активною роз’яснювальною роботою серед населення із залученням місцевої еліти, інтелігенції, підприємців. Ця робота вкрай важлива, тому що адміністративна реформа є болючою, вона зачіпає не певний рівень господарювання або окрему верству населення, а скоріше сформований протягом тривалого часу спосіб життя, продукуючи нові цінності та відхід від утриманських настроїв. Ключем до успішного функціонування громади є підвищення соціальної активності населення, кожного жителя громади зокрема, формування ринкової свідомості та стандартів поведінки суб’єктів господарювання, адекватних новим економічним умовам, становлення нової системи соціальної взаємодії, що сприяє виявленню і використанню внутрішніх резервів та важелів розвитку громади. Це закладає надійний фундамент під економічну модель громади та її базові складові – трудові відносини, професіоналізм, мораль, етику, довіру. Ці компоненти визначають суть, природу та ідеологію економічної організації громади.

Люди повинні зрозуміти, що дотепер вирішували за них, а тепер будуть вирішувати вони. Правда, розв’язання цієї проблеми – не одномоментний акт, а тривалий процес, пов’язаний зі зміною світогляду, форми мислення й менталітету населення.

Другий важливий момент – це розуміння того, що локальні (громада) і регіональні процеси є взаємозв’язані та взаємозалежні, співвідносяться як частина і ціле, забезпечуючи інтегрованість регіональної економіки, що є важливою умовою її конкурентоспроможності.

Це знаходить свій прояв у забезпеченні відтворювальних процесів, спільності економічних інтересів, взаємної заінтересованості в ефективності функціонування, раціональному використанні природних і людських ресурсів. Тому поділ громад на самодостатні та проблемні містить значну дозу умовності. Цілком очевидно, що в короткостроковому періоді на старті окремі територіальні громади отримають певні переваги, значною мірою за рахунок чинників, які мало від них залежать і не пов’язані з їхньою економічною діяльністю. Тому, якщо вони не бажають залишитися на рівні розв’язання проблем каналізації, водопроводу, сміття і т. д., а йти в ногу зі світовими тенденціями, – їхнім стратегічним завданням є продукування конкурентних виробів і послуг. Поза цим в умовах інноваційно-інформаційної економіки розвитку не існує.

Звідси цілком очевидно, що їхній перспективний розвиток потребує значних ресурсів, які переважно сконцентровані у сільській місцевості, де переважають проблемні громади.

Отже, виникає проблема взаємозалежності. За прикладами далеко ходити не потрібно. Надходження до бюджету Перечинської ОТГ певною мірою корелюються з кількістю відпочивальників у Лумшорах і Воєводині, а Тур’я-Реметівська громада, маючи найкращий рекреаційний потенціал, поступається за іншими позиціями іншим громадам. Звичайно, така ситуація в умовах децентралізації тривалий час існувати не може. Цілком очевидно, що наявна взаємозалежність громад об’єктивно сформує спільні інтереси в реалізації природно-ресурсного потенціалу, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, стимулюванні підприємницької діяльності тощо. Інструментом, який здатний розв’язати проблему взаємозалежності громад, є перехід від державного регулювання просторового розвитку до економічної координації діяльності ОТГ. Мова не йде про відхід держави від підтримки проблемних ОТГ, а навпаки – про формування механізму економічної координації діяльності між ОТГ, що функціонує на договірних засадах, доповнюючи ефективність державної політики стосовно розвитку проблемних територіальних громад і створюючи синергетичний ефект використання виробничо-ресурсного та людського потенціалу ОТГ. Такий механізм сьогодні не склався ні організаційно, ні функціонально, хоча потреба в його функціонуванні не викликає жодного сумніву. Це передбачає створення певних умов, тобто чітко встановлених прав власності та компетентності ОТГ, вдосконалення міжбюджетних відносин, нормативно-правове забезпечення відповідальності за виконання договірних зобов’язань.

По суті економічна координація господарських відносин між ОТГ закладає фундамент для переходу від вертикального управління до налагодження горизонтальних зв’язків між громадами.

Наслідком цього буде поглиблення суспільного поділу праці, розширення кооперативних зв’язків, можливостей використання наявних виробничих потужностей, природних ресурсів, розвиток підприємницької діяльності. Звичайно, це не заперечує багатовекторності стратегій поведінки новосформованих територіальних громад, які будуть мати власну стратегію розвитку, однак із ключових питань економічного і соціального розвитку та реалізації екологічної політики стане можливим узгодження стратегічних інтересів економічних суб’єктів. На базі економічної координації стає можливим подолання дезінтеграційних процесів і перехід до інтеграції, узгодженості дій, гармонізації економічних інтересів. Бо не може бути так, що світ іде до інтеграції, щоб реалізувати конкурентні переваги, а ми – до відособлення і замкнутості.

Завідувач відділу перспективного розвитку сільських територій ЗРЦ СЕГД НАН України д. е. н., професор М. І. Пітюлич

Директор ЗРЦ СЕГД НАН України к. е. н, доцент С. В. Сембер